Понад 11 тисяч іноземців загинули за росію: хто вони і чому держава мовчить

Серед тих, хто воює за росію за контрактом, помітну частку становлять громадяни Таджикистану, Узбекистану та Киргизстану. Це трудові мігранти, які працюють у російських містах на будівництві, в логістиці та сфері послуг. Є також випадки з Куби, Непалу, Шрі-Ланки та низки країн Африки. Спільна риса цих людей: слабкий правовий захист, залежність від роботодавців і посередників, а часто й невизначений статус перебування в країні.

Вербування має кілька типових схем. Найпоширеніша обіцяє швидке отримання російського громадянства, одноразову виплату та службу «в тилу» або на нескладних ділянках. Частину людей залучають через соцмережі, месенджери та приватні агенції, які діють на межі закону. Іноді тиск починається раніше: через прострочені документи, борги або загрозу депортації. Контракт часто підписується вже після прибуття на фронт, а мова договору людина не завжди розуміє.

Офіційна статистика втрат російської армії не містить розбивки за громадянством. Міноборони публікує відомості вкрай вибірково, а з 2022 року Росстат скоротив публікацію низки демографічних показників. Це створює інституційний вакуум: смерті іноземців фіксуються розрізнено, через консульства або родичів, і майже ніколи не потрапляють у єдиний облік. Саме тому цифра у понад 11 тисяч, навіть як оцінка, пояснює, чому влада уникає детальної звітності.

Для самої росії наслідки стосуються демографії та ринку праці. Мігранти з Центральної Азії останніми роками заповнювали дефіцит робочої сили в будівництві, транспорті та комунальній сфері. Втрата молодих чоловіків у такому масштабі звужує цю базу, а гроші, які вони надсилали додому, є важливим джерелом доходів для Таджикистану, де перекази становлять значну частку ВВП. Тобто ефект виходить далеко за межі фронту.

У міграційній політиці виникає внутрішня суперечність. Москва декларує жорсткий контроль над migrацією, але водночас пропонує громадянство як винагороду за участь у війні. По суті, формується канал «громадянство в обмін на службу», який знецінює саму систему міграційних правил. Це посилює антимігрантські настрої серед російського населення і ускладнює відносини з державами, звідки йдуть робочі руки.

Для України ця історія має практичний вимір. Інформація про іноземних найманців і контрактників потребує перевірки з обох боків фронту, а також аналізу, скільки з цих людей потрапили в армію обманом. Редакція продовжуватиме відстежувати офіційні та неофіційні джерела і повідомить, якщо з'являться незалежні підтвердження масштабу втрат.