Європа за столом переговорів: що насправді означає статус «повноцінної сторони»

Редакція Контур

Заява Зеленського про участь Європи в майбутніх мирних переговорах як повноцінної сторони змінює питання з декларативного на практичне: хто сидітиме за столом, із яким мандатом і з яким правом голосу. Від відповіді залежить не лише доля гарантій безпеки для України, а й те, чи зможе Європа вперше за три роки війни говорити з Москвою та Вашингтоном однією мовою. У практичному сенсі «повноцінна сторона» може означати кілька різних речей, і їх варто розводити. Найсильніший варіант, право вето на підписання угоди, означав би, що жодна мирна домовленість не набуде чинності без згоди європейців. Це питання не лише політичне, а й юридичне: частина положень, зокрема санкції, майбутнє заморожених російських активів і доступ до ринку ЄС, лежить у компетенції Брюсселю, а не окремих столиць. Якщо угода торкатиметься цих питань, без ЄС її реалізувати не вдасться, навіть коли підпишуть Київ і Вашингтон. Значно простіше, але й менш вагомо, варіант спостерігача з правом виступу. Європа вже мала подібний досвід у «нормандському форматі» 2014–2015 років, де Німеччина та Франція вели переговори з Росією від імені Заходу, але фактично діяли як посередники, а не як сторона. Мінські домовленості показали обмеження такої моделі: європейці гарантували виконання угод, які самі не могли змусити Москву дотримувати, а вагою в переговорах поступалися Вашингтону, якого тоді майже не було за столом. Ключове питання — хто представлятиме Європу. ЄС не має єдиного голосу в питаннях оборони, тож реальними кандидатами є або керівники ключових держав, або інституційні фігури, як-от президенти Європейської ради та Єврокомісії чи Високий представник ЄС із закордонної політики. Кожен варіант має ціну: лідери держав дають швидкість рішень, але розколюють Європу, а інституції дають легітимність, але менше переговорної ваги. Редакція вважає, що на практиці складеться гібрид: невеликий формат із представниками Великої трійки, Польщі та Брюсселю. Для США статус Європи за столом має подвійний ефект. З одного боку, це знімає з Вашингтона роль єдиного арбітра і розподіляє відповідальність за гарантії. З іншого, європейці з власною позицією можуть ускладнити швидкі домовленості, які Білий дім хотів би закрити на власних умовах. Досвід останнього року показав, що переговорний канал між Вашингтоном і Москвою може розвиватися без попередніх консультацій з Європою, тож участь європейців має бути закріплена формально, інакше вона залишиться побажанням. Найслабше місце всього проєкту — здатність Європи домовитися про єдину позицію. Німеччина традиційно обережна щодо військової присутності на українській території та значних зобов'язань, Франція декларує стратегічну автономію і готовність до активнішої ролі, Польща та країни Балтії займають найжорсткішу позицію щодо Росії і скептично ставляться до будь-яких компромісів, які залишають Москві ресурс для нового наступу. Ці розбіжності не є принциповими для всього континенту, але вони стають критичними, коли треба говорити про конкретні війська, гарантії і territorial питання. Це повторює історичну закономірність: Європа швидко погоджується на декларації й повільно — на зобов'язання, що вимагають грошей і солдатів. Порівняння з попередніми спробами європейської автономії в безпеці показує, що вони зазвичай зазнавали невдачі саме на етапі переходу від слів до інституцій. Європейське оборонне співтовариство 1954 року провалилося в парламенті Франції, Петерсберзькі завдання та оборонна політика ЄС 1990-х залишилися переважно декларативними, а постійне структурне співробітництво (PESCO) від 2017 року досі не сформувало спільної армії. Винятком стала переговорна діяльність E3 щодо іранської ядерної програми: європейці тривалий час були головними переговірниками і створили робочий досвід, який можна використати. Висновок редакції такий: статус повноцінної сторони стане реальним лише тоді, коли Європа закріпить його мандатом, фінансуванням і чіткою відповідальністю за гарантії. Без цього заява залишиться політичним сигналом, а не зміною архітектури переговорів.