Залежність ЗСУ від приватного супутникового зв'язку: ризики і альтернативи

Спочатку варто уточнити терміни. Starshield — військова версія супутникової платформи SpaceX, яку розробляють за контрактами з урядом США, зокрема з розвідувальними відомствами та Космічними силами. Її не слід плутати зі Starlink, цивільним широкосмуговим сервісом, яким користуються українські підрозділи. Обидві системи спираються на спільну орбітальну групу, але мають різний правовий режим, різні канали постачання і різний рівень прозорості. Головний висновок стосується обох: доступ до мережі залежить від рішень компанії та уряду США, а не від українського штабу.

Що відбувається, коли така мережа працює з перебоями. Найболючіше удар відчувають системи керування безпілотниками. Далекобійні дрони та ретрансляція відеосигналу для FPV-машин передають команди і зображення саме через супутниковий канал, і при його втраті оператор втрачає картинку, а апарат може перейти в режим очікування або втратити ціль. Розвідувальні дані, які надходять з безпілотників, літаків і наземних станцій, також ідуть через ці самі вузли. Система перемикається на резервні канали, але пропускна здатність падає, затримки зростають, а в бою кілька секунд можуть коштувати удару по цілі або, навпаки, зриву атаки.

Проблема не лише в технічних збоях. Одна мережа від одного постачальника створює кілька типів ризиків одночасно: технічні (помилки програмного забезпечення, перевантаження вузлів), адміністративні (обмеження доступу для окремих терміналів, геофенсинг, відключення за політичним рішенням), кіберзагрози і радіоелектронна боротьба з боку Росії, яка регулярно глушить супутникові сигнали на фронті. Окремо стоїть питання даних: хто має доступ до трафіку і на яких умовах оператор може його змінити. Досвід останніх років показав, що такі рішення можуть ухвалюватися без попередніх консультацій з українською стороною.

Альтернативи є, але вони неповні. Власна орбітальна група України обмежена і не розрахована на масові військові потреби, тож говорити про повну заміну поки не доводиться. Європейські сервіси, зокрема супутникова мережа OneWeb, яку контролює Eutelsat, можуть перекрити частину задач, хоч мають свої обмеження за кількістю термінальних станцій і вартістю. Програма IRIS² Європейського союзу має стати довгостроковим рішенням, але її повноцінний запуск відбудеться не скоро. Наземні канали — мобільний зв'язок, радіорелейні лінії, оптоволокно на тилових ділянках, тактичні радіостанції з ретрансляторами — також вразливі до РЕБ, однак вони не залежать від однієї компанії і можуть працювати паралельно.

Висновок простий: критичні функції не можна прив'язувати до одного каналу. Для армії це означає багатоканальність, резервування ключових маршрутів передачі даних, чіткі сценарії дій при втраті супутникового зв'язку і тренування операторів безпілотників працювати в деградованому режимі. На рівні держави потрібні контракти з гарантіями доступу, які не залежать від змін політичної кон'юнктури, і фінансування власних і європейських рішень. Без цього кожен подібний збій перетворюватиметься на загрозу для бойових операцій.

Редакція звернулася до Міноборони та Командування зв'язку із запитом про характер і причини перебоїв. Контур оновить матеріал після отримання підтвердженої інформації, а поки що аналіз стосується системного ризику, який існує незалежно від конкретного інциденту.