Збити дрон за мільйон: скільки насправді коштує українське небо

Зведення про повітряні атаки зазвичай подають у форматі «106 із 132»: скільки цілей збито або подавлено і скільки пройшло повз. Така статистика показує ефективність, але не показує ціну. Редакція порахувала, що за цими цифрами стоїть економіка, в якій оборона щоразу програє в грошах, навіть коли виконує завдання.

За відкритими оцінками, масовий ударний дрон типу Shahed коштує приблизно від 20 до 50 тисяч доларів. Ракета класу Patriot обходиться у кілька мільйонів доларів, а ракета IRIS-T SLM — у кілька сотень тисяч євро. Коефіцієнт асиметрії в окремих випадках сягає сотень до одного: нападник витрачає дешевий засіб, а захисник має відповідати дорогим. Якщо ворог запускає десятки дронів щоночі, витрати на перехоплення швидко перевищують будь-який бюджет, навіть за умови стабільної допомоги партнерів.

У цій ситуації важливу роль відіграють дешевші інструменти. Кулемети та зенітні установки з великокаліберними боєприпасами коштують значно менше за ракету, хоча мають обмежену дальність і потребують точного наведення. Мобільні вогневі групи дозволяють швидко переміщувати вогонь туди, де є загроза, і зменшують кількість дорогих перехоплювачів, які витрачаються марно. Засоби радіоелектронної боротьби не знищують ціль фізично, але можуть вивести дрон із ладу коштом відносно невеликих витрат на обладнання, яке можна використовувати повторно. Окремий напрям — перехоплювачі-дрони, вартість яких за відкритими оцінками вимірюється тисячами доларів, а не мільйонами.

Проте жоден дешевий засіб не замінює систему повністю. Кулемети майже не працюють проти цілей на великій висоті, РЕБ не має ефекту проти дронів з автономним наведенням, а дрони-перехоплювачі потребують точного виявлення і часу на реакцію. Крилаті та балістичні ракети, які летять на інших висотах і швидкостях, і далі вимагають дорогих систем далекого радіусу. Тому ефективна оборона є багаторівневою: дешеві засоби відсікають масовий рій, а дорогі перехоплюють рідкісні, але небезпечні цілі. Кожен рівень має свою ціну, і без правильного поділу навантаження витрати зростають непропорційно.

Найболючіше питання стосується фінансування. Значну частину дорогих перехоплювачів Україна отримує через партнерів, тобто різниця між ціною захисту і ціною атаки фактично покривається зовнішніми бюджетами. Це створює залежність від графіків поставок і політичних рішень у інших країнах. Для українського платника податків важлива не лише сума, а й прозорість: з відкритих даних складно зрозуміти, скільки коштує збиття однієї цілі в кожному секторі і які витрати дають реальний захист інфраструктури, а які лише формально знижують статистику.

Висновок редакції простий: успіх системи протиповітряної оборони варто вимірювати не лише кількістю збитих цілей, а й вартістю одного нейтралізованого загрози і кількістю захищених об'єктів. Це дозволить порівнювати засоби за економікою, а не лише за ефектом. Розвиток дешевих перехоплювачів, мобільних груп і РЕБ має стати пріоритетом закупівель, а частка дорогих ракет має відповідати реальним загрозам. Поки цього немає, кожна нова зведена цифра «збито» приховує рахунок, який хтось має оплатити.