Дрон за 40 тисяч, ракета за мільйон: як асиметрія вартості керує українською ППО

Точні контракти й тактико-технічні дані засекречені, тому цифри нижче є орієнтовними. Вони基于 відкритих оцінок цін на виробництво і закупівлі та дають порядок величин. Ударний реактивний дрон типу Geran-3 за такими оцінками коштує приблизно від 40 до 60 тисяч доларів. Його попередник на поршневому двигуні, Geran-2, дешевший, але масове виробництво за останні роки знизило собівартість, тож щоночі в небі опиняються сотні одиниць зброї, яку можна замінити швидше, ніж обороні вдасться її знищити.

Тепер подивімося на захист. Середня ракета IRIS-T SLM, за відкритими оцінками, коштує близько 400 тисяч євро. Ракети класу AMRAAM для NASAMS і подібні зенітні ракети середньої дальності стоять від мільйона доларів. Ракета PAC-3 MSE для систем Patriot оцінюється приблизно в чотири мільйони доларів. Якщо порівняти з дроном вартістю 50 тисяч, співвідношення становить від приблизно 8:1 до понад 80:1 не на користь України. Кожне успішне перехоплення дроном ракетою середньої дальності перетворюється на фінансову поразку, навіть якщо тактично ціль знищено.

Дешевші інструменти існують, але вони мають свої обмеження. Дрони-перехоплювачі, за оцінками виробників і військових, коштують від кількох тисяч доларів за одиницю, а артилерійські системи на кшталт Гепарда працюють за ціною снарядів, а не ракет. РЕБ практично безкоштовний у розрахунку на одну атаку, але його ефективність залежить від частоти навігаційних сигналів, висоти, маршруту та типу дрона. Реактивні машини швидші за поршневі, тому часу на перехоплення менше, і нижчі шари оборони отримують менше попередження.

Хто платить за цю різницю? Український бюджет фінансує ППО значною мірою за рахунок партнерів. Дорогі системи закуповуються як великі разові контракти, які потім потребують постійного поповнення боєприпасами. Механізм PURL, через який європейські держави фінансують закупівлі американської зброї для України, показує, наскільки оборона залежить від зовнішніх рішень. Якщо партнер не покриває витрат на ракети, навіть повністю укомплектована батарея стає обмеженою за часом: запас перехоплювачів вичерпується раніше, ніж закінчуються дрони.

Звідси головний висновок: тривалість оборони визначається не кількістю дорогих ракет на складі, а структурою всієї системи. Частка дешевих засобів (перехоплювачів, гармат, РЕБ) у загальному арсеналі є стратегічним показником. Бюджет, який фінансує лише дорогі системи, створює залежність від ракет, яких завжди буде менше, ніж атак.

Для фінансування це означає три речі. По-перше, масове виробництво дешевих перехоплювачів має стати окремою бюджетною статтею, а не додатком до закупівель систем. По-друге, партнерські пакети варто оцінювати не лише за кількістю батарей, а за запасом боєприпасів на місяць бойових дій. По-третє, відповідь на реактивні дрони має будуватися як ланцюг: від радарів раннього виявлення до дешевих перехоплювачів і ракет, які застосовуються лише тоді, коли інших варіантів немає. Без такої структури кожна нова хвиля атак перетворюватиметься на питання, скільки коштує чергова ракета, а не на питання, як довго вистоїть система.